Словник української мови

БРИ́ЗКИ, зок, мн. (одн. бризка, и, жін.). Краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін. Світ падав на бризки білої хвилі, що лилася по камінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 137); Водяні гребені б'ють у борт, обдаючи одежу солоними бризками (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 599); Болото бризками виривається з-під коліс (Натан Рибак, Зброя.., 1943, 191);
//  Дрібні частинки твердого тіла, що розлітаються від удару, вибуху і т. ін. Смертельні бризки з розірваної в десяти метрах.. міни різонули по деревах (Іван Ле, Право.., 1957, 114);  * Образно. Яке тепле повітря навкруги, пташки на голих кущиках, як бризки радості (Юрій Яновський, I, 1954, 90).