БРИЗНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до бризкати. Вода бризнула й облила ногу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 163); Мільйони іскор бризнули з-під вістря (Іван Франко, II, 1950, 94); Незчулася, як сльози бризнули їй з очей (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 463); Остап зачерпнув пригоршнею [пригорщею] води і бризнув на вовка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 366); * Образно. Трясучись, вириваючись з рук, заговорив кулемет, бризнув просто по колоні вогнем (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 529); Дівчата бризнули сміхом (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 561).
2. розм. Кинути з силою, шпурнути. Як бризне [писар] шапку об землю.. та й підійшов до пана Уласовича (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 166).
3. розм. Те саме, що бри́знутися. Розхитавшись, бризнув [Тарас] в воду (Іван Котляревський, I, 1952, 111).