в означеннях
Тлумачення, значення слова «бублик»:

БУ́БЛИК, а, чол.

1. Круглий крендель із заварного тіста, що має форму кільця. Пили горілку до ізволу І їли бублики (Іван Котляревський, I, 1952, 174); Продавала бублики козакам, Вторговала, серденько, п'ятака (Тарас Шевченко, II, 1953, 144); На мить в уяві постають гарячі, посипані маком, рум'яні бублики (Олесь Донченко, III, 1956, 10);  * Образно. Уночі приснились йому [Семенові] ті карлючки, хрестики, бублики, що прозиваються літери (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 100); Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як «о» (Олесь Гончар, II, 1959, 153);  * У порівняннях. Біля вогню було тепло, і ми навіть могли по черзі спати, згорнувшись бубликом на постелі (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 15).
[Держати] хвіст (хвоста) бубликом — бути бадьорим, життєрадісним. Головне, Романе, держи хвоста бубликом! (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 124); Всі ходять, голови задравши і хвіст бубликом (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 131); Дірка з бублика див. дірка; Дістанеться на бублики див. діставатися.

2. розм. Рульове колесо автомашини. — Нема чого мені плакати, — розсудливо й серйозно веде мову шофер.., — тут аби встигав бублика крутити (Юрій Яновський, II, 1954, 184); Мчить полуторка згори над самою кручею — хто це ранньої пори бублика накручує? (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 157).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 244.

Коментарі (0)