в означеннях
Тлумачення, значення слова «бубоніти»:

БУБОНІТИ, ню, ни́ш, недок.

1. перех. і без додатка. Говорити невиразно; бурмотіти. Ніби в нас і в хаті повеселішало: і брат заговорить, і братова всміхнеться, й дітвора бубонить, регочеться (Марко Вовчок, I, 1955, 4); Семенець стояв серед шляху один, длубався в своєму гаманці і щось бубонів сам до себе (Степан Васильченко, II, 1959, 49); — Який може бути сон, — бубонів професор. — Я давно втратив сон (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 178);
//  Неголосно читати, вивчати урок. Деякі [школярі] сиділи.. і бубоніли завдану лекцію (Іван Франко, I, 1955, 239).

2. неперех. Дрібно стукати. Щось глухо бубонить біля вікна — все стук і стук з самісінького ранку... (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 104); В чорні шибки б'ються перші вогкі сніжинки, глухо бубонять важкими мокрими кульками у скло (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 13).

3. неперех. Бити в бубон; грати (про бубон). «Лихо буде», — бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається (Григорій Косинка, Новели, 1962, 18).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 245.

Коментарі (0)