БУДИ́НОК, нку, чол.
1. Будівля, споруда, призначена для житла. Латин од поєдинків Сховавсь під спід своїх будинків І ждав, що буде за кінець (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Зійшло сонце; Україна — Де палала, тліла, А де шляхта, запершися, У будинках мліла (Тарас Шевченко, I, 1951, 119); Оці будинки, покої, по яких перше блукала одна несита і загребуща людина — тепер підуть під школи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83); Вони підійшли до будинку, де жив Каргат, спинились коло входу (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 306).
2. Науковий, культурно-освітній, побутовий та ін.
державний заклад, установа, а також будівля, де він
(вона) міститься. З будинків найбільше подобались мені
університет і академія (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 351).
Будинок відпочинку — заклад для відпочинку
трудящих. В місті й на околицях розташовано шістдесят
три прекрасні санаторії і шістнадцять будинків
відпочинку (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 97); Будинок
культури — заклад для задоволення культурних потреб
трудящих; Будинок Радянської Армії — заклад для
задоволення культурних потреб військовослужбовців;
Дитячий будинок — закритий навчально-виховний
заклад для дітей. Обіч за огорожею — будинок дитячий
у попівському дворищі (Андрій Головко, I, 1957, 209);
Родильний (пологовий) будинок — медичний заклад,
призначений для подавання медичної допомоги під час пологів.