БУДИТИ, буджу, будиш, недок., перех.
1. кого. Переривати, припиняти чий-небудь сон, примушувати прокинутися. Сього сердешного тімаху Будити стали, щоб устав (Іван Котляревський, I, 1952, 94); Ще не світало, а Прокіп будив наймитів (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83); — А я думала, ти ще спиш, — сказала вона.. Я йшла будити тебе (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 12); * Образно. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить (Тарас Шевченко, II, 1953, 288).
2. перен. Збуджувати, спонукати до діяльності.
Твори росіян.. порушували наше сумління, будили в нас
чоловіка, будили любов до бідних (Іван Франко, XVI, 1955, 139);
// Викликати думки, мрії і т. ін. Не дивуйте, що думи
глибокі Будять речі та сльози пекучі (Леся Українка, I, 1951,
26); До неї [семінарії] приймали щороку 10—12 душ
казенними стипендіатами, і це будило світлі мрії про
науку в сільської бідноти (Степан Васильченко, IV, 1960, 15);
// на що.
Закликати до чого-небудь. Сонце гріє і голубить, На
геройство серце будить (Павло Тичина, II, 1957, 8).