БУЯ́ННЯ, я, сер. Дія за значенням буяти. А кінь під ним — що вітрове буяння: Він за верстою рвав нову версту (Микола Руденко, Поезії, 1949, 208); А тепер — в буянні стихії, серед.. язиків вогню, ввижалось йому нове дивне видіння (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 12); Поле, поле, тепле і широке, Журавлів співучий рівний клин Та гречок буяння густосоке На роздоллі райдужних долин (Андрій Малишко, I, 1956, 167); То був квітень, то було цвітіння, Парування та буяння сил (Максим Рильський, I, 1956, 143); * Образно. А щоб котра [думка] не полетіла, приборкали усім їм крила — тепер буянню їх кінець!.. (Леся Українка, I, 1951, 280).