БУ́ХНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до бухати. Глухо бухнули гранати, задрижали береги (Платон Воронько, Три покоління, 1950, 20); Подушка знов бухнула по спині крайнього старого священика (Нечуй-Левицький, III, 1956, 117); У клубах морозної пари, що бухнула до покою, стояв возний (Іван Франко, IV, 1950, 291); Хвиля бухнула через двері в хату і вдарила в стіни (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 87).
2. перех., розм. Линути багато чого-небудь. Євгенію
мовби води холодної бухнув у лице [селянин] (Іван Франко, VII,
1951, 255); — Води з цебер бухнула в муку і перевела
мені увесь запас (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 236);
//
Витратити на що-небудь, вкласти дуже багато грошей у щось.
Більше як 10 000 бухнув я в нього [у титул] (Іван Франко, III,
1950, 194).
3. неперех., розм. Важко впасти. Сусідка трохи не бухнула в воду (Нечуй-Левицький, II, 1956, 391); Влетіли старі Тимкові і бухнули комісарові до ніг (Іван Франко, III, 1950, 307).