БУЛЬК, виг.
1. Уживається на позначення звука, що утворюється від сплеску води, коли в неї щось падає. — Не підходьте до води, а то бульк і каюк на віки вічні (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 135).
2. Уживається як присудок за знач. булькати.
БУЛЬК, виг.
1. Уживається на позначення звука, що утворюється від сплеску води, коли в неї щось падає. — Не підходьте до води, а то бульк і каюк на віки вічні (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 135).
2. Уживається як присудок за знач. булькати.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 254.