Словник української мови

БУЛЬКАТИ, ає, недок. Утворювати короткі й часті звуки під час виливання або витікання крізь вузький отвір, а також при кипінні (про рідину). Розмова стихла, чутно було тільки, як працювали молоді щелепи та булькало вино при наливанні у склянки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 200); В степу все було тихо й спокійно, тільки булькав куліш у казані та цвірчали коники (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 137);
//  перев. безос. Видавати звуки, схожі на ті, що утворюються при переливанні або кипінні рідини. Десь в глибинах землі, наче в череві великої тварини, щось важко сопло, булькало (Петро Колесник, Терен.., 1959, 209); В грудях його [пілота] все зловісніше булькало, хрипіло. Рожева піна виступила на губах (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 124).