в означеннях
Тлумачення, значення слова «бунчужний»:

БУНЧУ́ЖНИЙ, ного, чол., іст. Виборна особа, що мала один з найвищих військових чинів на Україні в XVI—XVIII ст., — охоронник бунчука і командир частини козацького війська. Попереду бунчужний ніс бунчук, а слідом з шапками під пахвою ішли полковники (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 256); Всі повернулися, дивляться. Виходить з гетьманським бунчуком бунчужний (Олександр Корнійчук, I, 1955, 214).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 257.

Коментарі (0)