в означеннях
Тлумачення, значення слова «бунтувати»:

БУНТУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 98); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (Андрій Головко, II, 1957, 229);
//  розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування. [Одарка:] Та що скоїлося, скажи ти мені? Чого ти так бунтуєш та вбиваєшся? (Панас Мирний, V, 1955, 250);  * Образно. Коні сердито іржуть. Вони десь бунтують у стайні, б'ють землю ногами і роздувають од гніву ніздрі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 61).

2. перех. Підбурювати до бунту. Осавула не раз кричав на Миколу, що він бунтує всю громаду в селі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 186);
//  Підбурювати проти кого-небудь. [Рябина:] Ти смієш іще мою дитину проти мене бунтувати? (Іван Франко, IX, 1952, 77).

3. перех., що, перен. Хвилювати, бентежити. А тільки барва їх [розмов], мелодія раптова тепер, як і тоді, мені бунтує кров (Леся Українка, I, 1951, 186); Зелений плав, сон, дзвін... Бунтує душу... Скільки сонця, праці, втіхи! (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 473).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 256.

Коментарі (0)