в означеннях
Тлумачення, значення слова «бурчати»:

БУРЧАТИ, чу, чи́ш, недок., розм.

1. перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (Іван Франко, VII, 1951, 27);
//  Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь. Молодицям вся неволенька, — У колисці дитина кричить, На припічку та горщик біжить, У запічку свекруха бурчить (Народна лірика, 1956, 359); Та вже й убралась того дня панночка хороше! А стара супиться та все бурчить (Марко Вовчок, I, 1955, 113); [Рябина:] Ніхто до мене слова не промовить.., навіть жінка не говорить, або бурчить, або лає (Іван Франко, IX, 1952, 410); І довго ще бурчав старий, пораючись у себе на дворі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 47);  * Образно. Зима іти не хоче, На весну щось бурчить (Максим Рильський, Урожай, 1950, 115).

2. неперех. Утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.);
//  безос. Утворювати переливчасті звуки низького тону (при переміщенні їжі в шлунку). У животі в матушки Раїси приємно бурчало від ситої м'ясної вечері (Олесь Донченко, III, 1956, 23).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 262.

Коментарі (0)