БУ́РЯ, і, жін.
1. Навальний вітер з дощем; грозою, а взимку — з снігом. Заревіла престрашенна буря, шумить під небесами (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 413); В темний вечір сиджу я в хатині, Буря грає на Чорному морі (Леся Українка, I, 1951, 67); Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (Максим Рильський, I, 1960, 86); * Образно. Воєнна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятість всякого бере (Іван Котляревський, I, 1952, 192); * У порівняннях. І в тітки й у небожа піднялась бурею шляхетська гордість (Нечуй-Левицький, II, 1956, 71).
2. перен. Глибоке хвилювання. Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!.. (Володимир Сосюра, II, 1958, 141).
3. чого, перен. Дуже сильне, бурхливе виявлення почуттів. Буря оплесків розірвала тишу (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 14); — Друзі! Одне це слово, одне це — перекладене дівчиною — звертання викликало серед румунів бурю радості (Олесь Гончар, III, 1959, 129).