БУРХАТИ, ає, недок. Діяти, виявлятися з великою руйнівною силою (про стихійні явища — вогонь, воду, вітер та ін.); бушувати. І вітри зачали бурхати, Аж човни на морі тряслись (Іван Котляревський, I, 1952, 87); Вода бурхала коло самісінького порога (Нечуй-Левицький, II, 1956, 390); Вогонь бурхав, скаженів, мов лютий звір, кидався на все, що могло горіти, вихоплювався там, де його й не сподівались (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 121); * Образно. Над панським палацом бурхало, стугоніло полум'я людського гніву (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 325).