в означеннях
Тлумачення, значення слова «царювати»:

ЦАРЮВАТИ, юю, юєш, недок.

1. Бути царем, правити царством. [Оля:] Ще в той час царював лютий-прелютий цар Микола I (Степан Васильченко, III, 1960, 278); — Триста років тільки дім Романових існував, — озвався Карпо, хвастаючись перед гостями своєю обізнаністю. — Та ще до них царювали інші (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 44);
//  розм. Повноправно порядкувати, самовільно керувати ким-, чим-небудь. Що нам струмці цілющі? Не оживуть лани сухі, Бо скрізь царюють турки злющі, До стонів [стогонів] болісних глухі (Павло Грабовський, I, 1959, 525).

2. перен. Бути першим, переважати всіх у чому-небудь. Темне, як і сама будівля [тюрма], зло царювало у тій страшній схованці... (Панас Мирний, I, 1954, 319); Чудова ж пісня солов'я Над всіми співами царює (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 320); — Хіба не радість буде мені бачити, як ти царюєш на балах та банкетах серед пихливого пишного панства?! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 68); В серці пані Параски-Роксолани царював на ту годину обшарпаний ковалисько Михайлик (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 263); Дерева царювали над цими руїнами, над колишніми будинками й вулицями (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 107).

3. перен. Наповнювати собою; домінувати. Кипіли морози, завивала хуртовина, царював холод (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69); В хаті царював сумерк (Ольга Кобилянська, За ситуаціями, 1914, 113); Всі прислухались хвилинку, та надворі царювала давня тиша (Мирослав Ірчан, II, 1958, 14).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 184.

Коментарі (0)