ЦА́РСТВУЮЧИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до царствувати. Лучі [промені] сонця поволі, немов боязливо, продирали густу темноту, царствуючу.. в тій печері (Іван Франко, VIII, 1952, 227).
2. у знач. прикм. Який царствус, належить до царської сім'ї. — Малоросійські сцени виставлялися в Марійському імператорському театрі.., і на цих виставах були присутні члени царствуючого дому (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 140); Наришкін щодня привозив цікаві вісті, більшість яких сам же він і вигадував, аби лише заспокоїти і розважити царствуючих осіб та жіноцтво (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 164).