ЦЕ́ГЛА, и, жін.
1. збірн. Будівельне штучне каміння
у вигляді прямокутних брусків з глини (перев.
випаленої). До гуральні під'їздили підводи і від'їздили повні
заліза, цегли, обсмалених балок (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 94);
З станції прибули дошки, цегла, пісок (Юрій Смолич, III,
1959, 503); Зіжмакавши рушник, гість повагом
витирає ним своє міцне, вилицювате, ніби з цегли, опалене
обличчя (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 40).
▲ Цегла-сирець — будівельний матеріал з
невипаленої глини. Стіни пташників будують
цегляно-засипні, з черепашнику або з цегли-сирцю (Колгоспна виробнича енциклопедія,
II, 1956, 370).
2. рідко. Те саме, що цеглина 1. І кожна цегла, статуя, колона, мережечка, різьба і малювання незримими устами промовляв: — Мене створив єгипетський народ (Леся Українка, I, 1951, 253); Сів [Русин] посеред болота і почав руками й ногами місити пекельну багнюку, ліпити з неї вальки та цегли та укладати в купи (Іван Франко, II, 1950, 122); * Образно. У вільному співжитті і співробітництві пролетарських сил всіх країн і всіх націй закладатимуться перші цегли в підвалини мистецтва праці (Василь Еллан, II, 1958, 61).