ЦЕЙ, ця, це, займ. вказ,
1. Указує на особу, предмет,
що перебуває поблизу кого-, чого-небудь, найближчий
у просторі порівняно з іншим, більш віддаленим;
протилежне той. — До кого належить цей виноградник? —
гукає на свого цигана Тихович (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210);
Навпроти муру, по цей бік вулиці, засіли в руїнах
цегляних будинків стрілецькі підрозділи батальйону
(Олесь Гончар, III, 1959, 238); Як колись, в цей провулок, садами,
я повз верби пройшов, через гать... (Володимир Сосюра, I, 1957, 243);
// у знач. ім. цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.;
мн. ці, цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін.,
які були названі в попередньому викладі або про які
вже йшлося раніше. — Хто Варениченко? — пита
москаль, увійшовши з Сидором у хату. — Та ось цей! —
указує москалиха на Чіпку (Панас Мирний, I, 1949, 331);
— Чи знаєш ти, приміром, — продовжував Хома, — як
ми в Трансільванії скелі штурмували? Думаєш —
дерлися хто як попало? Помиляєшся, брате... Для цього
в нас є така штука — альпійський канат... (Олесь Гончар,
III, 1959, 221);
// Указує на певний період, який має
місце тепер або мав у минулому чи буде мати в
майбутньому часі. І дякуєм щиро, І щиро бажаєм В
веселий цей день, Щоб вітер не зносив, Пісок не заносив
Народних пісень (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 181); Один по
одному піднімалися мінометники на висоту за
командиром роти. Сорочки на їхніх спинах за ці дні побіліли:
на них, пропотілих наскрізь, виступила й позасихала
сіль (Олесь Гончар, III, 1959, 60);
// у знач. ім. це, цього, сер.
Уживається замість назви такого періоду. — А хто він
такий? — Зараз знову вчителем.. А до цього, — ким
тільки не доводилось йому працювати! (Андрій Головко, II,
1957, 442); Невідомо, як уже там переклав Ференц,
тільки після цього мешканці бункера одразу
підбадьорились (Олесь Гончар, III, 1959, 244).
♦ За цих умов (за цієї умови) див. умова; З цими
словами див. слово; На цьому піти (рушити і т. ін.) —
щось зробивши, сказавши, вирішивши і т. ін., піти
звідки-небудь. На печі колишній солдат не міг спинити
кашлю, і Чубенко ще раз побачив його без міри
схвильовані очі. На цьому Чубенко рушив з хати, і за ним
партизани (Юрій Яновський, II, 1958, 217); На цьому (цім)
слові див. слово; Не жилець (житець) на цьому світі
див. жилець, житець; Ні в цих ні в тих — те саме, що
Ні в сих ні в тих (див. той); Піти з цього світу
(світа) див. світ 2; При цім слові; При цих словах див.
слово; При цьому — до того ж; одночасно.
Драматичні поеми Лесі Українки.. предками собі мають
«маленькі трагедії» Пушкіна, і при цьому їх об'єднує не тільки
схожість жанру й манери, але й надзвичайна
сконденсованість думки (Максим Рильський, X, 1962, 23);
Пробачте (пробачайте) на цьому (цім) слові див. пробачати 1;
Спасибі й за це; Спасибі й на цьому див. спасибі;
Справа не в цьому див. справа 1; Цей світ див. світ 2;
Цими днями див. день.
2. Указує на якийсь предмет, особу і т. ін., що їх
виділяють з-поміж інших. Хто ж цей сивий
Попрощався з світом? Семен Палій, запорожець, Лихом
недобитий (Тарас Шевченко, II, 1953, 36); Впізнав хто, коли погляне
в цій тьмі, де наші, де чужі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 306);
— Вогонь на мене!.. — кричав Орлюк, відчуваючи вже,
як двигтить земля під вагою ворожих танків. Цього
разу Орлюка почули (Олександр Довженко, I, 1958, 286);
// у знач. ім.
цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці,
цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін.,
що їх виділяють з-поміж інших. Пишно розсівшись
у класі, о. Василь порядкував: — Цього можна
прийняти — мати його богомільна жінка (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
322);
// у сполуч. із сл. час, момент, мить
і т. ін. Указує на одночасність якоїсь дії з іншими
діями, про які йде мова. Тадей Станіславович,
одягнувшись, відчиняє широку кватирку, напомацки шукає
сірники, щоб засвітити свічі, але в цей час біля веранди
притишено обізвались голоси і кроки (Михайло Стельмах, I, 1962,
9); Гранати летіли одна за одною. Знявся страшенний
лемент, німці вбігали на вогневу. В цей момент усі
почули, як вигукнув Брянський: — За Батьківщину!
Вперед! (Олесь Гончар, III, 1959, 118);
// Уживається для
вказівки на той або інший предмет, особу в ряду
подібних, коли їх перелічують або зіставляють. Матері
кожної дитини жаль: бо которого пальця не вріж, то
все болить. Цього пальця уріж — болить, ..і цього
уріж — всі однако болять; так і в матері дітки —
нарівні жалко (Номис, 1864, № 9216); Що не кажи, а ці
святки, цей свят-вечір, .. ці колядки й щедрівки мають
для мене значення (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 128); Яка ж
гірка, о господи, ця чаша, Ця старосвітчина [старосвітщина],
цей дикий смак, Ці мрійники без крил, якими
так Поезія прославилася наша! (Микола Зеров, Вибр., 1966,
85).
У цю секунду див. секунда.
3. також із сл. самий, сама, саме. Указує
на предмет, особу, дію і т. ін., згадані в попередньому
висловлюванні. Годинник в столовій пробив другу.
Голосно, різко. Ці два дзвінки впали мені на голову, як
грім із неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 416); На лови він їздив
удень і вночі, риба йому йшла до рук, як приворожена.
Так він проживав — цей сліпий дід (Юрій Яновський, II, 1958,
49); Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій
печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать
(Володимир Сосюра, II, 1958, 135); — А ти що, найстарший
тутечки? — скрипить чийсь голос, і в цьому скрипі чується
погано прихована злоба (Михайло Стельмах, II, 1962, 17); Вона
з особливою силою відчула, що ніколи ніяким ворогам
не скорити її могутню Батьківщину, її волелюбний
народ. І, може, саме ця натхненна віра у свій народ
сповнила тоді Шуру певністю у неминучості і її
особистого щастя (Олесь Гончар, III, 1959, 181);
// у знач. ім.
цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці, цих.
Уживається для вказівки на раніше названу особу;
відповідає за значенням особовому займеннику 3-ї
особи. За кілька метрів він впізнав В акуленка, бо навіть
у темряві заблищала його лобата лиса голова без
пілотки. Цей був убитий наповал (Олесь Гончар, III, 1959, 51);
Прийшов із далеких хуторів парубок, по імені Устим;
цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув
по голові шворіньком (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 22);
//
Уживається як зв'язка в складеному присудку. Філоксера —
це така рослинна воша, як от буває на кукурудзі,
огірках, кропиві (Михайло Коцюбинський, I, 1956, 202); Найбільше і
найдорожче добро в кожного народу — це його мова (Панас Мирний,
V, 1955, 314).
4. у знач. ім. це, цього, сер. Указує на дії, явища,
обставини, події і т. ін., про які говориться в
попередньому чи наступному контексті. — Так отакий мій
батько був, мамо? .. Чому ж ви мені давно цього не
казали? (Панас Мирний, I, 1949, 160); — Ось не дуже давно
чула я, — знов забалакала та ж бабуся, — як чоловік
дітей поморозив. Так прямо аж не віриться, щоб цього
людина дійти могла (Гнат Хоткевич, I, 1966, 71); — Ще й
сердиться за порятунок, — здивувався Мірошниченко..
— От і рятуй тебе, Якове, після цього (Михайло Стельмах, II,
1962, 12); Він любив поспати і при найменшій нагоді
не відмовляв собі в цьому (Олесь Гончар, III, 1959, 75);
//
невідм., сер. Уживається в функції неузгодженого підмета.
Катерина подивилась, Та й зголосила: — Це не брат
мій, це мій милий (Тарас Шевченко, II, 1953, 130);
// У сполуч.
зі словом все вказує на перелічення, виконуючи
функцію узагальнюючого слова. Краса природи, принадність
жінки, чари музики і слова — все це котилось,
як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 208); Через стіл навпроти Галаганихи сиділа
дуже схожа на неї, але старіша, зовсім сива, рідна
сестра її. Поряд з Людмилою — гарненька брюнетка.
Все це Діденко охопив очима іще з порога (Андрій Головко, II,
1957, 484).
5. Уживається для підкреслення емоційного ставлення до осіб, предметів, явищ, дій і т. ін. Я там писав, що незабаром вирвуся із цієї каторги і приїду до тебе в гості, але ще й досі нема нічого офіціального (Тарас Шевченко, VI, 1957, 139); Така то задума спиня мою руку, Що людськую бачу кругом себе муку, Недолю та сльози — і думка зрина: Нащо тут здалася ця праця дрібна?.. (Леся Українка, I, 1951, 11); Остап почав турбуватися: де ділася Соломія.. Адже вона знає, що йому трудно поворухнутися, що він не годен сам видобутися з цих нетрів (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 365); — Сюди, в ці Альпи, можна лише наступати, — каже він. — Відступати звідси неможливо. Це було б цілковитою загибеллю для всіх нас. Але тому, що ми відступати не думаємо, — хрипко сміється він, — то й рвемося все далі в ці кам'яні катакомби (Олесь Гончар, III, 1959, 83).