ЦЕМЕНТА́ЦІЯ, ї, жін., спец.
1. Закріплення ґрунтів, бетонних споруд та ін. введенням у них під тиском рідкого цементного розчину. Цементація свердловин.
2. Насичення поверхневих шарів сталі вуглецем для збільшення їх твердості. Цементація — це навуглецювання стальних виробів для підвищення твердості їх поверхневого шару (Слюсарна справа, 1957, 52).
3. Скріплення складових частин гірської породи розчиненими мінеральними речовинами. Анаморфізм, або цементація гірських порід, — процес конструктивної їх зміни. Проходить він в умовах незначних глибин і звичайно нижче рівня ґрунтових вод (Курс загальної геології, 1947, 243).
4. Осадження з розчинів більш електропозитивних металів (золота, міді тощо) менш електропозитивними (напр., цинком).