Словник української мови

ЧАЛМА́, и, жін. Чоловічий головний убір у мусульман (відомий з часів середньовіччя) — довгий кусок тканини, обгорнений кілька разів навколо голови; тюрбан. Хаджі Бекір займає почесне місце: він сидить попліч з миршавим турком у білому халаті та зеленій чалмі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 291); — Нехай вас не дивує моя обізнаність, Саїд-ака, — знову заговорив той же голос, і з невисоких нар чайхани зіскочив.. дехкан, без чалми на голові (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 19);
//  Високий жіночий головний убір такого типу. В кіосці сидить Маруся Богуславка, найстарша й любима Юсуфова жінка, в чалмі і турецькім костюмі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 446);
//  Марлева пов'язка на голові, схожа на цей убір. Тимко не став чекати, пішов шукати санітарів. Вони скинули з нього шапку, вистригли навколо рани волосся і змазали йодом. — Нічого страшного, — сказав один з них, — черепок цілий, — і навернув Тимкові на голову білу чалму (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 497).