ЧА́РА, и, жін.
1. Старовинна посудина для пиття вина.
Княжі слуги брязкотіли уполовниками, бігаючи між
столами й наливаючи чари вином і медом (Семен Скляренко, Святослав,
1959, 458); Гостю налив чару, а сам випив пару (Словник Грінченка);
// Заздоровна чарка. Слава вам, брати мої поети,
В кого серце вірне, як струна! Де б ви не були — зо
мною п'єте Чару цю сьогодні ви до дна! (Максим Рильський,
II, 1960, 227).
2. перен. Про міру радощів чи горя, що випадав
на долю людини. [Тетяна (бере другий келих і подає
Свічці):] Здорові пийте, діточки, нехай Солодка й
повна буде ваша чара (Іван Кочерга, Свіч. весілля, 1951, 197).
♦ Чара [терпіння] переповнилася див.
переповнятися.