ЧАРІВНИ́ЦЬКИЙ, а, е. Те саме, що чарівничий.
— Віло біла, любая посестро, хоч у тебе розум
чарівницький, але в тебе все ж дівоче серце — як обступлять
вороги тісненько у то коли б ти у сестро, не злякалась
(Леся Українка, I, 1951, 388); Для невтаємниченої людини
у поведінці і діях Кармалюка справді було щось
надприродне, нелюдське, чарівницьке (Вітчизна, 1, 1970, 205);
З сусіднього гаю летять чарівницькі Пісні соловейка
(Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 72); Сотні порід дерев наче
єдналися тут, у цій чарівницькій улоговині серед
безмежного голого степу, у якийсь всесвітній ліс (Юрій Смолич,
Світанок.., 1956, 540).
♦ Неначе (наче і т. ін.) від помаху (за помахом)
чарівницького жезла див. жезл.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 271.