Словник української мови

ЧАРІВНИ́ЦЬКИЙ, а, е. Те саме, що чарівничий. — Віло біла, любая посестро, хоч у тебе розум чарівницький, але в тебе все ж дівоче серце — як обступлять вороги тісненько у то коли б ти у сестро, не злякалась (Леся Українка, I, 1951, 388); Для невтаємниченої людини у поведінці і діях Кармалюка справді було щось надприродне, нелюдське, чарівницьке (Вітчизна, 1, 1970, 205); З сусіднього гаю летять чарівницькі Пісні соловейка (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 72); Сотні порід дерев наче єдналися тут, у цій чарівницькій улоговині серед безмежного голого степу, у якийсь всесвітній ліс (Юрій Смолич, Світанок.., 1956, 540).
♦ Неначе (наче і т. ін.) від помаху (за помахом) чарівницького жезла див. жезл.