ЧА́СОМ, присл.
1. Те саме, що іноді. Часом [Палагна]
щезала з дому і верталася пізно, червона,
розтріпана, п'яна неначе (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 342); Часом можна
висловить пейзажем Те, для чого слів нема людських
(Максим Рильський, Голос. осінь, 1959, 10).
♦ Часом з квасом, порою з водою див. квас.
2. Випадково, ненароком. — Чи ви не п'яні часом, пане хазяїне, бодай ви здорові були? — поспитав він з непевністю в голосі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 115); Сафрон з підсвідомим острахом поглянув на вікно попівського будинку: чи не побачив його часом з кімнати начальник штабу (Михайло Стельмах, II, 1962, 183); — Вибачайте, у вас часом нема сірників? (Олексій Кундзіч, Пов. і опов., 1951, 20).