ЧАТУ́ЮЧИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до чатувати.
2. у знач. прикм. Який стежить, пильнує за ким-, чим-небудь. Позаду за хвірткою заблищали чатуючі очі Шуріпи (Іван Рябокляч, Золототисячник, 1948, 229); * Образно. У якомусь хворобливому трансі Марія поставила бідон під дровами й повернулася назад, до вбитого ворога. Навколо все було таке ж тривожне, тихе, чатуюче, як і раніше (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 41).