ЧАВКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Просочуватися,
просмоктуватися під тиском чого-небудь, видаючи
характерні звуки чмокання, цмокання, хлюпання (про
болото, твань, трясовину і т. ін.). Дівчина по коліна
провалилася в трясовину.. Липуча твань чавкала,
здіймалась пухирями, засмоктуючи все глибше й глибше (Олесь Донченко,
III, 1956, 76);
// безос. Хороше! А що плутає ноги втома
та чавкає в драних чоботях — дарма: ось і відпочине,
і онучі просушить (Андрій Головко, II, 1957, 179); Директор
побіг йому назустріч, не помічаючи того, що під ногами
неприємно чавкає, а на халяви летить багнюка (Юрій Збанацький,
Переджнив'я, 1960, 399);
// Спричиняти такі звуки,
ступаючи по болоту, багну, твані і т. ін. Ходять селяни,
чавкають драними чобітьми по бездоріжжю (Іван Микитенко, II,
1957, 7); Чавкають чоботи, які ви з трудом витягаєте
з баговиння (Остап Вишня, II, 1956, 216); Іти було важко.
Маленькі ноженята, обгорнуті в ганчір'я, чавкали в
грязюці (Андрій Головко, I, 1957, 86).
2. розм. Жувати, голосно прицмокуючи губами;
плямкати ротом. Він мерщій наклав собі повну тарілку
вареників, прилив зверху маслом, та ще й сметаною
добре їх примастив, а потім, на увесь рот чавкаючи,
почав їх уминати (Панас Мирний, IV, 1955, 365); Півники він
віддав Герусу, і той поквапливо почав їх трощити,
чавкаючи і висмоктуючи кожну кісточку (Михайло Стельмах, II,
1962, 227); Риба пити хоче, ніхто їй не дає, тільки
ротом вона чавкає (Оксана Іваненко, Укр.. казки, 1950, 118);
// перех.
і без додатка. Їсти, видаючи такі звуки. Серед пасажирів
у купе була ще тілиста дама. Всю дорогу вона чавкала
смажену курку і в розмову не втручалась (Петро Панч, В
дорозі, 1959, 180); Він любив з золотої тарілочки Ротом
беззубим чавкать м'ясце (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 224).