ЧАВУ́Н, чол.
1. род. у. Сплав заліза з вуглецем, з якого
виготовляють сталь або виливають металеві вироби.
Тепер Україна виробляє чавуну майже вдвічі більше,
ніж Англія, і значно більше, ніж Франція, Італія
і Австрія разом узяті (Комуніст України, 9, 1967, 14); Тф були
величні пам'ятники — з чавуну, з бронзи, з мармуру
(Семен Журахович, Вечір.., 1958, 284); * У порівняннях. Остапове чоло
сковане думками. Чоло вперте, міцне, мов чавун (Костянтин Гордієнко,
II, 1959, 218).
▲ Дзеркальний чавун див. дзеркальний; Ковкий
чавун див. ковкий.
♦ Немов чавуном налитий — надзвичайно важкий
(про частини тіла). Немов чавуном налиті ноги, такі
важкі, що й не відірвеш від килима (Антон Хижняк, Тамара,
1959, 213).
2. род. а. Посудина, горщок з такого сплаву. Мотря встала, розпалила в печі й приставила чавун з водою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 283); Господиня принесла чавун теплої води (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 74).