Словник української мови

ЧЕПУРНЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до чепурний. В чепурненькій, заставленій снопиками пашні і зілля комірчині Сергій Олексієнко навчає свого молодшого брата підривної справи (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 602); На собачу брехню вибігла з хати.. молодиця — низенька, чепурненька (Панас Мирний, II, 1954, 166); Кругом столу сидять чужі хлопчики, такі чепурненькі, причісані, мов паненята; сидять і щось пишуть (Степан Васильченко, I, 1959, 96).
♦ Чепурненький, як мазничка див. мазничка.