ЧЕПУРНИ́Й, а, е.
1. Який відзначається чистотою, акуратністю, охайністю. Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 27); Нова хата, біла, чепурна, привітно виглядала з-за обголених лихою осінньою негодою груш (Панас Мирний, I, 1949, 269); Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 308); Дівчинка в віночку з живих квітів і в строкатій чепурній плахті гнала .. велику круторогу корову (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 88).
2. Який завжди стежить за чистотою житла, за своїм
зовнішнім виглядом і т. ін. Випестили її [дівчинку],
викохали хорошу й чепурну і на розум добрий навчили
(Марко Вовчок, I, 1955, 21);
// Який свідчить про
акуратність, охайність кого-небудь. Йшов молодий чоловік.
«Не багатого роду!» — казала проста свита, накинута
наопашки, — «та чепурної вдачі», — одмовляла чиста,
біла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-під свити
(Панас Мирний, I, 1949, 125).