ЧЕПУРИ́ТИСЯ, рюся, ришся, недок.
1. Наводити порядок де-небудь, прибирати щось, прикрашати. По городах теж була немала клопотнеча: мазались, білились, чепурились та прибиралися, збираючись уже на зиму (Панас Мирний, III, 1954, 255).
2. Приводити в належний стан, прикрашати свій
зовнішній вигляд. Їм, молодицям, треба було
кинутись до дзеркала, так при дівчатах-бо не можна:
зараз сміятимуться, що й замужні, а чепуряться
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 238); Сиділа [Ганна] на камені,
нахилившись до води, чепурилась (Олесь Гончар, Таврія, 1952,
60); Молода, гарненька дівчина Жура чепуриться перед
великим дзеркалом, ладнає зачіску (Іван Кочерга, II, 1956, 509);
Тут же, у Римі, Всяк намагається понад достатки
свої чепуритись, А недостачу з чужої не раз надолужує
скрині (Микола Зеров, Вибр., 1966, 352); * Образно. Сад
сміється, чепуриться, Наче мила (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 125);
// Очищати себе від пилу, бруду і т. ін. (перев. про
тварин). Тирло — невеличкий, порослий травою
острівець посеред Ташані. Кубляться та чепуряться на
ньому домашні гуси та качки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
47); Варвара прокинулась. Просто над нею на гілці ліщини
чепурилася маленька пташка (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 269).