Словник української мови

ЧЕРЕВИ́КИ, ів, мн. (одн. черевик, а, чол.). Вид невисокого взуття перев. на шнурках або ґудзиках. Якби мені черевики, То пішла б я на музики (Тарас Шевченко, II, 1953, 116); На ногах, трохи завеликих для її дрібної постаті, мала [дівчина] шнуровані черевики (Іван Франко, VI, 1951, 162); [Терешко:] І де ти виріс такий? ..Сухий та нелюдяний. Як кажуть, ні до чобота каблук, ні до черевика рант (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 12); У Відні купив собі дешевий плащ.., бриля і літні черевики (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 267).
 Роззувати черевики див. роззувати.
♦ Стоптати багато (не одну пару, сім пар і т. ін.) черевиків див. стоптувати.