ЧЕРЕВИ́КИ, ів, мн. (одн. черевик, а, чол.). Вид
невисокого взуття перев. на шнурках або ґудзиках. Якби
мені черевики, То пішла б я на музики (Тарас Шевченко, II, 1953,
116); На ногах, трохи завеликих для її дрібної постаті,
мала [дівчина] шнуровані черевики (Іван Франко, VI, 1951, 162);
[Терешко:] І де ти виріс такий? ..Сухий та
нелюдяний. Як кажуть, ні до чобота каблук, ні до черевика
рант (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 12); У Відні купив собі дешевий
плащ.., бриля і літні черевики (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 267).
Роззувати черевики див. роззувати.
♦ Стоптати багато (не одну пару, сім пар і т. ін.)
черевиків див. стоптувати.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 302.