ЧЕРГОТІТИ, тить, недок., розм. Утворювати різкі,
пронизливі звуки (перев. при терті металевих
предметів об щось); скрипіти. Чув, як він підпилює дуба
в лісі, бо пилка черготіла дуже (Словник Грінченка);
// Про спів
деяких птахів. Тільки шумлять листя, щебечуть й
черготять пташки та шурхають ящурки в траві (Марко Вовчок,
Вибр., 1946, 93).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 302.