в означеннях
Тлумачення, значення слова «черкнути»:

ЧЕРКНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех.

1. Однокр. до черкати1. Христина.. зміряла блискавичним поглядом парубка і кинулась бігцем од нього, ось з розгону черкнула підківками лід і, вигинаючись, виписала ними перше півколо (Михайло Стельмах, I, 1962, 158); Постать пройшла на середину хати, зупинилася, потім черкнула сірником, скерувавши світло на ліжко (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 293); Сонце, черкнувши скісними променями буйну парость, спалахувало на росинках (Літературна газета, 16.XII 1960, 4); Пароплав раптом черкнув об щось кілем, втратив хід і широким рухом повернувся носом проти течії... (Юрій Яновський, II, 1954, 91); Лише краєчком черкнула Зінька Єгорові санчата, і він перекинувся в сніг (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 10); В одному з боїв Ганну було поранено — черкнуло кулею в голову (Олесь Гончар, II, 1959, 261); Черкнув [кібець] об стерню крилами — і знов — фур!.. (Андрій Головко, I, 1957, 268); Шуліка полетів далі, несподівано шугонув униз, черкнув води, і в гострих кігтях хижака повисла надійно затиснена жаба (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 73); — Зробимо так; ти, Марійко, купиш,.. і подаси дідові булку, а як дід ховатиме її в торбу, ми вдвох з Дмитриком.. черкнем ножем по мотузці... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 134); Замовк дід. Трохи згодом прокашлявся та й знову почав: — ..Грішні ми, прокляті душі! Ми не тільки над скотиною знущаємося, — ми й свого брата часом черкнемо... (Панас Мирний, I, 1949, 151); Черкни нам, Ванюшко. Не задирай носа, не гни кирпу (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 29); Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні! Черкніть для охоти вина! (Степан Руданський, Тв., 1959, 118).

2. розм. Ударити кого-небудь або ким-небуть об щось. — Еге! ти ще й спинаєшся проти мене! — заговорив Антосьо і так черкнув тим об землю, аж загуло (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 153).

3. без додатка, фам. Швидко податися куди-небудь; чкурнути. Прийшла [Юнона], Ірисі підморгнула, Черкнули разом в хижу вдвох (Іван Котляревський, I, 1952, 101); Нехай вони й дізнаються, Та тільки не зразу; А я черкну, як ластівка, Та до перелазу (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 74).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 310.

Коментарі (0)