Словник української мови

ЧЕРНИ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до черниця1;
//  Належний черниці, такий, як у черниці. Народу в церкві було повно. Але майже половину всіх присутніх складали черниці, які тепер не носили своєї черничої одежі (Іван Микитенко, II, 1957, 399);
//  перен. Власт. черниці; аскетично стриманий. Молода, весела, співуча Орися за ці кілька днів зробилася мовчазною, похмурою і нещасною, у всіх її рухах появилося щось черниче (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 266).