Словник української мови

ЧЕРНИЦЯ 1, і, жін. Жіночий рід до чернець. Задзвонили до вечерні; Оксана осталась, А черниця, помолившись, В храм пошкандибала (Тарас Шевченко, I, 1963, 128); [Одарка:] Не знаю, як я з жалю не вмерла. ..Прийде вечір, дівчата зберуться на вулицю, співають, сміються, а у мене й охоти нема — ні до пісень, ні до жартів... Так вже мене всі й прозвали черницею (Марко Кропивницький, I, 1958, 61);  * У порівняннях. З хати, мов черниця, вийшла Ольга. На білому, схудлому обличчі різко виділяються чорні брови, під застиглими очима плямами залягає темнота (Михайло Стельмах, II, 1962, 153).
 Іти (піти, постригатися, постригтися) в черниці — ставати черницею, іти в монастир. Думала іти в черниці Або вбитись, утопитись, Так жаль маленьких діток стало — Звичайне, мати, що й казать (Тарас Шевченко, II, 1963, 268); Каже дівчина отцю й неньці: — Тату, мамо! піду я у монастир! — і пішла у черниці (Марко Вовчок, I, 1955, 359); — Ви, мамо, порозгоните усіх моїх женихів. Невже ви хочете, щоб я в черниці постриглась? (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 56).

ЧЕРНИЦЯ 2, і, жін., розм. Те саме, що чорниця. В кухні Гольдбаумів на стільниці насипана купа черниць, свіжо закуплених на торзі (Іван Франко, II, 1950, 80).