Словник української мови

ЧЕРВО́НЕЦЬ, нця, чол., нар.-поет. Воїн з'єднання радянських військ, сформованого урядом Радянської України в грудні 1917 р.; червоний козак. Колишні фронтовики-білогірці й ревкомівці вливалися в лави червонців, не чекаючи, доки прийдуть сюди німці з гайдамаками (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 41); Похмурого зимового вечора сотня червонців, — так народ любовно називав червоних козаків, — на чолі з Примаковим рушила б сміливий рейд вгору по Дніпру (Вечірній Київ, 30.IX 1967, 4);
//  Червоногвардієць, червопоармієць. Реве буря, реве сильна, Реве, ліс ламає, Йде Будьонний з червонцами, По степу гуляє (Українські народні думи.., 1955, 370); Комсомолець молоденький до червонців від'їжджав (Володимир Сосюра, I, 1957, 180).