Словник української мови

ЧЕСНО́ТА, и, жін. Позитивна моральна риса в характері людини; доброчесність. [Командор:] Не забудьте, що командорський плащ мені дістався не просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою (Леся Українка, III, 1952, 378); — Е, ні, Криштофцю. Наливайком я дорожу, це неабиякий вояка і високих чеснот людина (Іван Ле, Наливайко, 1957, 41);
//  Невинність, непорочність, цнотливість. — А мені хочеться дати хлосту вам... по голому тілу, щоб навчилися поважати дівочу чесноту, — сказав Галаган (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 119);
//  заст. Чесність. Петро сам її [дружину] залишив, бо вона щось там вчинила таке, що пішла недобра слава. А князь, людина виняткової чесноти, не міг попустити, щоб його ім'я знеславлювали (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 328).