ЧЕСНО́ТА, и, жін. Позитивна моральна риса в
характері людини; доброчесність. [Командор:] Не
забудьте, що командорський плащ мені дістався не
просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою (Леся Українка,
III, 1952, 378); — Е, ні, Криштофцю. Наливайком
я дорожу, це неабиякий вояка і високих чеснот людина
(Іван Ле, Наливайко, 1957, 41);
// Невинність, непорочність,
цнотливість. — А мені хочеться дати хлосту вам... по
голому тілу, щоб навчилися поважати дівочу чесноту, —
сказав Галаган (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 119);
// заст.
Чесність. Петро сам її [дружину] залишив, бо вона
щось там вчинила таке, що пішла недобра слава. А князь,
людина виняткової чесноти, не міг попустити, щоб
його ім'я знеславлювали (Панас Кочура, Золота грамота, 1960,
328).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 316.