ЧЕСТЬ, і, жін.
1. Сукупність вищих моральних
принципів, якими людина керується у своїй громадській
і особистій поведінці. Якщо член або кандидат у члени ЦК КПРС
заплямував свою честь і гідність, він
не може залишатися в складі Центрального
Комітету (Статут КПРС, 1961, 13); Нехай же ми раби,
невільники продажні, Без сорому, без честі, — хай же й
так! А хто ж були ті вояки одважні, Що їх зібрав під
прапор свій Спартак?.. (Леся Українка, I, 1951, 114);
//
Громадська, станова, професійна і т. ін. гідність людини.
Став Степан серед хати і, трясучи кулаком у повітрі,
крикнув: — Ой не попадайся мені більше, падлюче
кодло! Я за дворянську честь гірко помщаюся!.. (Гнат Хоткевич,
I, 1966, 70); На партійних, профспілкових і
комсомольських зборах торговельних організацій часто
обговорюються питання про честь працівника торгівлі, про
його місце в рядах будівників комунізму (Комуніст України,
11, 1964, 21); Вслухаєшся в слова молодої колгоспниці
і радієш: як глибоко запали в її душу інтереси артілі,
всього колективу, як дорожить вона хліборобською честю
(Хлібороб України, 9, 1963, 10); [Омелько:]
Слухайте ж сюди, панове товариство! .. Хазяйку на
вечорницях поважать і шанувать, як матір, з дівчатами
обіходитись з повагою; та не забувать, братця, що
чесна дівчина — то є краса і честь усього села (Марко Кропивницький, I,
1958, 69); Сашко трусонув Івана за плече. — Слухай,
ти! Та ти ж честь усієї бригади ставиш під удар!
(Андрій Головко, I, 1957, 426); Він знав: прапор — символ
солдатської честі! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 32);
Інтереси роти, честь роти стали його особистими
інтересами (Олесь Гончар, III, 1959, 187);
// Добра, не
заплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім'я.
[Перун:] Пане начальнику! Чуєте, вона образила
вашу честь! Зараз кажіть взяти її під арешт! (Іван Франко,
IX, 1952, 392);
// Невинність, цнотливість (про жінок).
Все чекає великого Юрія. Як молода дотримує
честі до вінця, так все доокола, вся природа чекала
приїзду кінного лицаря (Гнат Хоткевич, II, 1966, 23); Олена
на ті посиденьки не ходила, щоб, не дай боже, не
прописав хто Оксенові в письмі, що вона тут без нього
розгулює та гайнує свою жіночу честь (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
23).
♦ Берегти (оберігати, боронити) честь кого, чого —
дотримуватися морально-етичних правил гідності,
боротися, захищаючи гідність кого-, чого-небудь;
Виступати (виступити, стати, постояти, боротися і т. ін.)
за честь чию, кого, чого — захищати гідність кого-,
чого-небудь. Він [композитор] пише. Чує він — ще тільки
сам — Гарячі звуки незабутніх днів, Коли за волю,
честь людську і право Ішли бійці невтомні і хоробрі
(Максим Рильський, II, 1960, 92); Дівоча честь — незайманість,
невинність, цнотливість дівчини. [Домаха:] Чи ти й
тоді з матір'ю радився, як почав до мене залицятись?
Чи не вона тебе навчила стоптати і мою дівочу честь?
(Марко Кропивницький, II, 1958, 130); Лихі язики можуть кидати тінь
на її злидні, але ніхто не кине тіні на її спрацьовані
руки і чисту дівочу честь (Михайло Стельмах, I, 1962, 293);
Зачіпати (зачепити) честь див. зачіпати; З честю
[виконати, витримати] що — дуже добре, з великою
гідністю. — Ми до фінішу вчасно прийшли. З честю
виконали, товариство, завдання, що на себе взяли (Володимир Сосюра,
I, 1957, 498); Починається сівба, великий екзамен.
Витримайте його з честю (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 220);
З честю, сповнені щирої гордості, високо несуть свій
овіяний революційними подвигами прапор комуністи
Київщини (Комуніст України, 1, 1969, 25); Класти (покласти)
на собі честь — не бажати принижуватися і втрачати
свою гідність. — Сідлай коня! Тебе б треба, взявши
за шию, вести до обозу на вірьовці, як собаку, та вже
я честь на собі кладу: пограй уже, так тому й бути,
в остатній раз на коні! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 134);
Вона впізнала своє полотно на сорочці в осавулиного
хлопця, та тільки поклала честь на собі, — не хотіла
чіплятись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 191); Клястися [своєю]
честю — присягатися власною гідністю, запевняючи
кого-небудь в чесності своїх дій, вчинків і т. ін. —
Клянусь своєю честю! — задзвенів голос Щорса у високому
незабутньому хвилюванні. І полк поклявся честю (Олександр Довженко,
I, 1958, 147); Такий він талановитий, прямо, я
сказав би, геніальний. Ви не думайте, що я вам як матері, —
ні, клянусь честю, ні. Я серйозно (Гнат Хоткевич, I, 1966, 172);
Мати честь див. мати 2; Немає (нема) ні честі, ні совісті
див. совість; Не має ні честі, ні сумління; Немає
(нема) ні честі, ні сумління див. сумління; Поле честі,
заст. — поле битви; військове поприще. Чому втекти
не смію з поля честі або на власний меч грудьми упасти?
(Леся Українка, I, 1951, 195); Пора (треба) й (і) честь знати
див. знати; Робити (зробити) честь кому, чому: а) бути
чиєю-небудь прикрасою, гордістю. Видавались з маси
співу такі чисті та дужі голоси, котрі зробили б честь
сцені у великих театрах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 403);
б) виявлятися нарівні з неабиякими можливостями,
здібностями кого-небудь. — Не те що практикантці,
а кандидату математичних наук зроблять честь такі
розрахунки... (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 203);
Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його
з силою, яка б зробила честь першому-ліпшому
парубкові (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 286); Слово честі — словесна
формула для запевнення в істинності, правдивості
сказаного. [Лицар:] Слово честі, не розумію (Леся Українка,
II, 1951, 197); — Дядю Миколо, а ви знаєте, Славко —
поет. Він вірші пише, слово честі! (Василь Козаченко, Гарячі руки,
1960, 193); Одмахуючися від думки, що вона робить
нечесно, вже вдруге порушуючи своє слово честі, Сахно
вдарила веслом і рушила в протоку тунелю (Юрій Смолич,
I, 1958, 78); [Гуня:] А тепер дай слово честі (Олександр Довженко,
I, 1958, 273); Справа честі — те, що визначає гідність
особи, колективу і т. ін. Обов'язок і справа честі
кожного здатного до праці громадянина СРСР — сумлінна
праця в обраній ним галузі суспільно корисної
діяльності, додержання трудової дисципліни (Конституція СРСР,
1977, 24); Поставив він собі за справу честі
Найважчий камінь зразу перенести (Степан Крижанівський, Калин, міст, 1940,
54); Суд честі — громадський суд, який розглядає
вчинки, що принижують гідність особи, яка їх зробила,
оскільки вони несумісні з високими моральними
принципами. Зчепившись із Сагайдою, Антонович..
погрожував, що віддасть його на офіцерський суд честі (Олесь Гончар,
III, 1959, 331); Уймати честі див. уймати; Честь
мундира — удавана гідність особи як представника
певної організації або гідність якоїсь організації.
Не повезло йому .. або прокрався, чи ще що трапилося, —
ну, під суд не віддають, бо честь мундира бережуть, —
треба йти з полку (Гнат Хоткевич, I, 1966, 173); — Тут не
училище, і я йому не курсант, — огризнувся Берник. — Він
за честь мундира турбується, а я за людей (Ігор Муратов, Буковинська
повість, 1959, 215); Честь честю, в знач. присл. — як і
належить; гідно, чесно. — Одного разу я за ніч відвідав
28 трактирів. Але все було честь честю. Я ніде не
випив більш як по три кухлі пива (Гашек, Пригоди..
Швейка, перекл. Масляка, 1958, 42); — Я їй адресу
написав. Усе честь честю... (Євген Кравченко, Квіти.., 1959,
32).
2. Повага, пошана, визнання кого-, чого-небудь.
Писар в дверях переглянувся з писаршею і прищулив одно
око: дивись, мов, яка нам честь! (Нечуй-Левицький, IV, 1956,
55); І честь в селі була його словам: добро громадське
вище свого клав він (Іван Франко, XIII, 1954, 61); — Спасибі,
товариство, за честь, що виявили ви моєму синові
Остапу (Олександр Довженко, I, 1958, 253); Звання письменника — висока
честь, але воно покладає на носія його і великі обов'язки
(Максим Рильський, IX, 1962, 174); Вутанька й сама не
сподівалась такої честі. З криничан на губернський з'їзд
Рад потрапило їх лише двоє: вона та Нестір Цимбал
(Олесь Гончар, II, 1959, 165);
// Знак уваги, пошани,
виявлений кому-небудь. Поховали сини Кайдаша з великою
честю, просили священника занести батька в церкву
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 354); Колись-то Мужика Лисиця
попитала: — Скажи, будь-ласкав, куме мій, За що це
честь така ось шкапі цій! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 19).
♦ Багато (забагато) честі кому, для кого, перев.
ірон. — не вартий хто-небудь уваги, високої оцінки
тощо. Багато честі для мене зватись правою рукою
дядька, добре було б, якби мене можна було назвати
одним пальцем на його руці (Леся Українка, V, 1956, 169);
Оленка зголосилася побігти за нею, але Мокроус на
правах комсорга спинив її. — Багато честі твоїй
подрузі, Оленко. Нехай іде собі, куди розігналася (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 26); Віддавати (віддати) честь див.
віддавати; Віддавати (віддати) [останню] честь кому —
те саме, що Віддавати (віддати) останню шану (див.
віддавати). — Що тебе не буде, я знала, розумівши,
що час до приїзду на похорон був закороткий і що ти
доїхати не вспієш, хоч би й як бажав віддати батькові
останню честь (Ольга Кобилянська, II, 1956, 311); Ми їм честь
мусимо віддати і поховати по-християнському, як слід,
усенародно покласти в землю героїв революції... (Іван Микитенко,
II, 1957, 310); На (в) честь чию, кого, чого і заст. кому,
чому — що-небудь робити, створювати і т. ін. на знак
поваги, пошани, на пам'ять про когось або щось. У
вересні 1934 року вся країна святкувала вісімдесятиріччя
життя і шістдесятиріччя творчості Мічуріна...
Робітники й колгоспники влаштували в місті на його
честь урочисту демонстрацію (Олександр Довженко, I, 1958, 494);
— На честь більшовика-гвардійця — салют! (Олесь Гончар,
III, 1959, 125); Вечірка на честь приїзду гостя почалася
(Юрій Яновський, I, 1958, 630); Ти не повіриш, як мене всерйоз
брали на Буковині — три вечори в мою честь дали —
страх сказати, чистий сміх! (Леся Українка, V, 1956, 375);
— Хрестили його у нашій церкві, назвали в дідову честь
теж Петром (Михайло Стельмах, II, 1962, 73); Заходьте в світ,
де склиться джерело, Де в'ються ластівки, снують
брунатні бджоли, Де в честь оратая пшениця гне стебло,
Де дерево життя не зав'яда ніколи! (Максим Рильський, III,
1961, 152); Робити (зробити) честь кому, чому —
виявляти повагу, пошану до кого-, чого-небудь. Тепер же я маю
тільки подякувати за честь, яку зробили мені Ви
[І. Франко] і Ваша, чи то пак наша, редакція,
запрошуючи мене до роботи (Леся Українка, V, 1956, 211); Уважав себе
[Співак] за найрозумнішого й великого патріота.. Для
того, думав, що робить велику честь зборам своєю особою
(Лесь Мартович, Тв., 1954, 278); Удостоюватися (удостоїтися)
честі див. удостоюватися; Честь і слава (хвала, шана)
кому, чому, ритор. — заклик віддати належне гідності
й досягненням певного народу, трудового колективу
і т. ін. Честь і хвала невмирущому таланові і довічна
йому слава! (Панас Мирний, V, 1955, 422); Честь і шана всім
трудящим В кузні, шахті чи з серпом; Хай для нас
життя їх кращим Буде прикладом — зразком! (Павло Грабовський,
I, 1959, 511).
3. Те, що дає право на шану, повагу, визнання.
Російському пролетаріатові випала на долю велика честь
почати ряд революцій, які з об'єктивною
неминучістю породжувались імперіалістською війною (Ленін,
31, 1973, 88); — Почнемо! Почнемо! — заметушився
дідусь. Йому, як найстарішому в оселищі, припала честь
розпочати свято обжинок (Антон Хижняк, Д. Галицький,
1958, 518); — Малаєць — наш хазяїн — був
природжений моряк. В тих краях морем здебільшого ходять
малайці, а яванці не сперечаються з ними за цю честь
(Юрій Яновський, II, 1958, 152).
♦ Маю честь; Честь маю, заст.: а) шаноблива
форма звертання із знач.: удостоїтися чого-небудь.
— Вибачте, будьте ласкаві. Професор Карташов з
Петербурга. Маю честь освідчитись, — сказав прибулий
(Олександр Довженко, I, 1958, 441); [Крикун:] Редакція столичної
газети, яку я маю честь представляти, доручила
передати вам, товаришу командуючий фронтом, вам,
безстрашному полководцеві, гаряче поздоровлення (Олександр Корнійчук,
II, 1955, 9); б) шаноблива форма прощання з
ким-небудь. [Вадим:] Дозвольте йти. [Ярослав:]
Прощайте. [Вадим:] Маю честь (Олександр Левада, Драми.., 1967,
410).
4. у знач. присудк. сл. або прикладки. Той, хто (те,
що) є характеристикою величі, гордості якого-небудь
місця, середовища і т. ін. Партія — розум, честь і
совість нашої епохи, радянського народу, що здійснює
великі революційні перетворення (Програма КПРС,
1961, 119); [Пашкевич:] Чернишевський — великий
демократ, «справжня честь Росії» (Олександр Довженко, I, 1958,
428).
♦ Дій його честі, у знач. виг. — виражає подив,
захоплення від чого-небудь. Почухався Хома, став
озиратись.. Дій його честі!.. сюди-туди переминається...
далі шморг з хати мовчки!.. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 235);
Ой, дій його честі! Треба мерщій лібретто писати та
присвятити попаді, такій хорошій співусі (Панас Мирний,
III, 1954, 202).