Словник української мови

ЧЕТВЕ́Р, рга, чол. Назва четвертого дня тижня (після неділі). Ото так, у неділю я її одвідала, а в четвер почули ми, що вмерла (Марко Вовчок, I, 1955, 47); На кожний випадок посилаю тобі другий примірник газети з четверга, адже там моє перше «Свет и тени» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 170);
//  Про звичайний день прийомів, зустрічей у кого-небудь; про прийом, вечір, який улаштовують у цей день. Цього разу свій традиційний літературний «четвер» письменники Сімферополя провели у затишному гірському містечку, що має назву Старий Крим (Літературна Україна, 3.I 1964, 4).
♦ Не тепер, то (так, а) в четвер див. тепер.