ЧХАТИ, чхаю, чхаєш, недок.
1. Мимоволі
судорожно видихати повітря носом і ротом, видаючи різкі
звуки, шум (при подразненні носоглотки). [Кукса:]
Чи не хочете понюхать свіженької? (Підносе тавлинку).
[Дранко:] Добре! Вже я чхаю і без табаки (Марко Кропивницький,
I, 1958, 178); Сполоханий, розлючений ховрах, чхаючи
й пирскаючи, висовував мокру морду, отут його й
хапали, злодюгу (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 106);
// розм.
Видавати різкі переривчасті звуки, схожі на чхання (про
роботу двигунів, механізмів тощо). Прийшов поїзд,
чхає — стоїть (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 114);
Машина не заводилась, часом несамовито ревла, несподівано
чхала іржавим газом і так само несподівано замовкала
(Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 321); Праворуч уже палало все
крило. Раптом правий мотор літака стих. За мить
почав підозріло чхати й лівий мотор і... вщух (Іван Ле, Клен.
лист, 1960, 67).
2. на кого—що і без додатка, перен., вульг. Не визнавати кого-, що-небудь, лишати поза увагою кого-, що-небудь, висловлювати байдужість, зневагу до когось, чогось. — Бачите шаблю? Оце ваша мати. А академія і всі ті книжки, букварі й філозофія, все це казна-що, і чхав я на все це... (Олександр Довженко, I, 1958, 218); — Ігор правий, — сердито сказав він. — Треба зайти до Степана Демидовича і перепросити. — Ще чого? Чхати я хотів на цього грамотія... (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 43); Одмахнувшись рукою від дотепів осавула, як від цокотливої мухи, він сказав: — Я Демид Півторакожуха, і чхати мені на канцлера, султана та цісаря... (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 81).