ЧМО́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех.
Видавати губами звуки, що нагадують смоктання,
цмокання. Він смачно чмокав губами, ковтав жадібно слину
(Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 151); Схилившись над дитиною,
Орися плакала, а воно, заплющившись, чмокало
Тимковими губами, шукало соска (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 524);
* Образно. Трясовина дихала, чмокала жадібними
липкими губами (Олесь Донченко, II, 1956, 26);
// Промовляти з
прицмокуванням. Панас Кандзюба смачно чмока губами:
— Озуть би тебе у постоли... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 60).
2. перех. Голосно цілувати. Грубо обнімав [Мухтаров] одною рукою за стан і чмокав товстими м'якими губами в спритно підставлену щоку дружини (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 50); Тоня підхоплює рюкзак, вправно накидає на спину, на бігу чмокає Ліну в щоку і, посварившись кийком на собаку, зникає у хвіртці (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 169).
3. неперех. Те саме, що чавкати 1. Прийшла весна, і відтала земля стигло чмокала під ногами (Вадим Собко, Любов, 1935, 33); Кулі зривають листя і кору з дерев, чмокають в болоті, але не зачіпають Дмитра (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 514).