ЧОРНИ́ЛО, а, сер. Водний розчин певного барвника,
що використовується для писання. В просторій кімнаті
зчотирма вікнами стояв посередині стіл, застелений
червоним сукном. Сукно було аж рябе від чорних плям з
чорнила (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 37); За столом сиділа Якимова
сестра Тетяна — школярка — і старанно виводила на
великім аркуші бузиновим чорнилом — Давидову передовицю
переписувала (Андрій Головко, II, 1957, 105); Сучасне чорнило —
це водні розчини різних синтетичних барвників майже
всіх кольорів веселки з домішкою гліцерину тощо (Вечірній Київ, 23.VII 1971, 2); * У порівняннях. У хаті стає темно
і тихо. Хлопець широко розплющеними очима
вдивляється в темряву.. Ось у чорній, як чорнило, пітьмі виразно
біліє борода його... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 153).
▲ Симпатичне (безбарвне) чорнило — прозора або трохи
підфарбована рідина, що використовується в криптографії.
♦ Киснути в чорнилах (чорнилі), зневажл. — бути
чиновником, канцеляристом. Сміються [землячки] та
лають Батьків своїх, що змалечку Цвенькать не навчили
По-німецькій — а то тепер І кисни в чорнилах! (Тарас Шевченко,
1, 1963, 250).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 355.