ЧОРТЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до чорт 1—3;
належний чортові, чортам. Семен спідлоба зиркнув у той бік,
де висіла на стіні велика картина страшного суду; од
неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла
(Степан Васильченко, I, 1959, 325); [Сидір Свиридович:]
Свят, свят, свят!.. (Оступається й хреститься).
[Горпина:] Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене
нема на голові чортячих рогів (Нечуй-Левицький, II, 1956, 477);
// Власт. чортові, такий, як у чорта. [Никодим:]
Не говори чортячим язиком до мене! (Карпенко-Карий, I, 1960,
444); — Бійтесь бога, коли людей не боїтесь! — кинулась
вона до помічника пристава, схопила його за обшлаг
рукава, але не розжалобила служаку. На його чортячому
обличчі округлились і скособочились очі, а на їхнє довічне
здивування ще набігла й цікавість (Михайло Стельмах, I, 1962,
599); Коло тину Ладуриха сусідок збивала: — Бабоньки!
Ви гарненько придивіться, їй-бо, в Олени щось
чортяче єсть... Хай я святої неділі не доживу — Олена
чаклунка (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 58).
2. лайл. Те саме, що бісів 2. Застудився я в дорозі під Петербургом, і аж до самої Волги ночами був чортячий холод, а шинель дали мені благеньку, витерту (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 46); Ну й Байраки! Що там не кажи, а край таки справді чортячий (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 134).
3. перен., розм. Надзвичайно сильний; несамовитий,
шалений. Кинулась.. до помочі щонайближча
сотня, так козаки її привітали таким чортячим наскоком,
що оборонці.. накивали п'ятами (Михайло Старицький, Облога..,
1961, 54);
// Занадто важкий. А «Гетьман» тремтить, а
«Гетьман» падав грудьми на хвилі.. Дві години скаженої,
чортячої роботи й напруження! (Остап Вишня, I, 1956, 187).