ЧУДУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. перех.
і без додатка. Викликати подив, здивування в
кого-небудь; дивувати. Книш чудував усіх тими
бумагами, які лучалося йому стрівати в поліції...
(Панас Мирний, III, 1954, 87);
// безос. І чудує хлопця, що й тут
також, як і в них на селі Самойловичку й барона,
проклинають хазяїв заводу Мацька й Дахненка та одного
з майстрів — Дударика, ненависного шпигуна (Євген Кротевич,
Сини.., 1948, 227).
2. неперех., з кого—чого. Чудуватися. — Ми й без того в цих патріархальних сукнях поставали схожі на якихсь святих преподобниць! І без того ціле місто чудує з нас (Нечуй-Левицький, I, 1956, 196); А дівчата на підмогу Відстаючим скрізь ішли. Старші люди чудували: — Чи було таке коли! (Сергій Воскрекасенко, Подивись.., 1962, 53).