ЧУХМА́РИТИ, рю, риш, недок., перех., розм. Те саме, що чухати. За вікном біліло, а дядько Баран люто чухмарив потилицю. — І скажи ж ти, бісової тіні, яка зима була кручена, така й весна верчена (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 365); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, гикнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою. — Уб'ю! — знову гикнув (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 25).