в означеннях
Тлумачення, значення слова «чулий»:

ЧУ́ЛИЙ, а, е.

1. рідко. Здатний швидко й легко сприймати що-небудь за допомогою органів чуття; чутливий. Щодень, то неборак, знай, молиться все богу, Щоб швидше дівчину побачити небогу, І чулих воликів, знай, хльоста батогом, Поки опиниться перед своїм двором (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 46); — Метеор! — Кінь повів ухом, почувши своє ім'я. — Бачите, який він чулий! (Юрій Яновський, II, 1958, 135); Вночі чуле вухо і пильний зір прикордонника ловили приглушені шуми моторів, загадковий рух якихось невиразних тіней (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 11).

2. Який легко проймається якими-небудь враженнями, переживаннями, дуже вразливий. Ходив [я] дивитись на воду за острог. Відтіля йдемо, сидить щось нагорі. Ближче підходимо — Дуняшка.. Я не знаю, чого я такий чулий став тоді: у мене трохи сльози не потекли (Панас Мирний, V, 1955, 326); Дами охали та пищали, кривлячи уста та виставляючи напоказ, які-то вони чулі та м'якого серця (Іван Франко, V, 1951, 264); — Вітю, коли ти перестанеш бути сентиментальним?.. — Ні, я просто чулий (Олесь Донченко, V, 1957, 476); Старий випростовується, погляд його розбентежений, він помітно навіть схвильований: чабан здавна чулий до неї, до цієї одвічної краси степу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 60);  * Образно. Горе і щастя, гріхи й каяття З чулої скрипки лунало (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 270);
//  Сповнений жалю, туги і т. ін. (про музику, поезію тощо). З середини тої громадки лунала Журливая, чула музика (Леся Українка, I, 1951, 345); Його голову давно вже морочила думка бачити коли-небудь свою оперу, скомпоновану на голоси рідних пісень — таких чулих та глибоких (Панас Мирний, III, 1954, 201).

3. Здатний пройматися чиїми-небудь переживаннями, горем і т. ін.; чуйний. Буває так зажуриться, Що й люлечка не куриться, В очах сльозина заблищить І чуле серце заболить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 207); [Семен:] Хто зазнав на своїм віку горя, у того серце чуле й до чужого горя... (Марко Кропивницький, I, 1958, 113); Люблю тебе за всі твої пориви, за душу, чулу до страждань чужих (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 126); Вона ще не зовсім видужала після важких пологів, і її змарнілі, схудлі риси яскравіше відбивали її вразливу, чулу вдачу (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 17);
//  Сповнений співчуття, ласки. Згадав я дні веселих мрій, Дні молоді, давно минулі, Коли в голівоньці моїй Думки будили вони чулі (Іван Манжура, Тв., 1955, 134); [Домаха:] Тату, не завдавайте жалю чулими речами, не виціджуйте сліз з очей моїх (Марко Кропивницький, II, 1958, 176); [Настя:] Нема в його листах ні одного чулого, дружнього слова, хоч би на сміх сказаного... (Леся Українка, III, 1952, 584).

4. рідко. Те саме, що чутливий 5. На мить завмерли апарати чулі, Мов простір зник, Немов спинився час (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 119).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 381.

Коментарі (0)