ЧУМА́ЦТВО, а, сер.
1. Збірн. до чумак 1; чумаки. Поки, каша укипить, от чумацтво і розказує усяк, де хто ходив, що чував і що видав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 229); Ревнули сірі воли, до гробу йдучи за своїм господарем, рушило й чумацтво за возом — останню послугу дати, вірному товаришу... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 182).
2. Чумацький промисел; чумакування. Нас було три брати; я — найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво (Марко Вовчок, I, 1955, 37); Братові було вже вісімнадцять років, як він умер, з Криму йдучи. І з того часу батько покинув чумацтво (Борис Грінченко, I, 1963, 314); У XVIII ст. на Україні дуже поширилось чумацтво — торгово-візницький промисел (Історія УРСР, I, 1953, 348).