в означеннях
Тлумачення, значення слова «чуття»:

ЧУТТЯ́, я, сер.

1. Здатність відчувати, сприймати зовнішні подразнення. Матвій Матвійович — хірург, а в пальцях хірурга, як відомо, підвищене чуття дотику (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 13); Він [Геракліт] уважає, що власне чуттями вогонь пізнається, І відкидає все інше, по суті таке ж пізнавальне (Микола Зеров, Вибр., 1966, 144); Смак і нюх людини настільки чутливі, що навіть при найточніших хімічних дослідженнях ми змушені вдаватися до них. Чуття ці дуже індивідуальні (Технологія приготування їжі, 1957, 11);
//  Інстинкт живих істот. До цього часу залишається загадковим чуття орієнтації у птахів, кажанів, вугрів тощо, які, переміщуючись на багато тисяч кілометрів, згодом завжди повертаються у певне місце для розмноження (Комуніст України, 11, 1964, 48); Поштовий голуб мусить бути особливо прив'язаний до свого голубника, і це чуття хлопець настирливо й терпляче виховує у птахів (Олесь Донченко, I, 1956, 54);
//  Фізичний стан, за якого людина здатна свідомо відчувати те, що її оточує; свідомість. Іваниха тим часом вернулась до чуття, глянула на сина спершу немов непритомно, потім одразу все пригадала (Леся Українка, III, 1952, 560);
//  Те саме, що відчуття 3. — Чуття, — говорив В. І. Ленін, — показують реальність; думка і слово — загальне (Логіка, 1953, 11).
Органи чуття — чутливі органи людини й тварини, які сприймають і аналізують подразнення, що надходять із зовнішнього і внутрішнього середовища. Органи чуття нерозривно зв'язані з центральною нервовою системою (Шкільна гігієна, 1954, 58); Завдяки органам чуття ми відчуваємо навколишній і незалежно існуючий об'єктивний світ (Радянське літературознавство, 1, 1965, 20).
Шосте чуття — особлива, надзвичайна здатність сприймати, вгадувати щось (як доповнення до п'яти чутливих органів людини і тварини).

2. Психофізичне відчуття, якого зазнає людина. Я походив між ятками, наче на злість собі, повний того нового чуття огиди, що все в мені зростало (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 361); Якось одразу де й поділося в Давида чуття самотності й пригнічений настрій. Знов одчув у собі.. певність і радість (Андрій Головко, II, 1957, 80); У мене якось затупилося тепер почуття прив'язаності до людей, до місця, превалює тільки одне чуття, чуття нового, зміни вражень (Юрій Яновський, II, 1958, 87); «Хазяїнова» команда, війнувши на Маковея бойовим холодком, мовби повернула йому тимчасово втрачене чуття реальності (Олесь Гончар, III, 1959, 440);
//  Психічний стан людини, зумовлений її переживаннями, враженнями. Анеля десь там жде, турбується! Болюче чуття ворухнулося в серці у капітана (Іван Франко, VI, 1951, 430); Сердечна допомога, що не так би могла закінчитись — смерть же поруч ходила, — піднімає Тимофія у власних очах, наливає радісним чуттям (Михайло Стельмах, II, 1962, 202);
//  Підсвідоме відчування, розуміння чого-небудь. Пролетаріат схоплював чуттям, що політична свобода потрібна йому.. (Ленін, 11, 1970, 94); Орина з гірким чуттям пересвідчилася: затовкло її життя в Калиток, як в глухому лісі прожила (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1947, 159); Чуття підказувало йому, що він, зав'язавши цю розмову, зробив перші вірні кроки до свого визволення (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 157);
//  Передчуття чогось. Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга — Се лиш тому, що склалось так життя. Та є в ній, брате мій, ще ну та [нота] друга: Надія, воля, радісне чуття (Іван Франко, XI, 1952, 60);
//  Усвідомлення, розуміння чого-небудь; відчуття (у 5 знач.). Я згадую минулеє життя спокійно, та без радості, без туги: одно із нього виніс я чуття, що я не був у нім щасливий, други [друзі] (Іван Франко, XI, 1952, 156); Ми, українські радянські письменники, з чуттям великої відповідальності і свідомістю величезної любові повинні йти разом з народом у світозорі далі, шлях до яких нам вказує змах безсмертної правиці Володимира Ілліча, опромінює непереможна сила Комуністичної партії (Максим Рильський, IX, 1962, 185); Чуття гумору — невід'ємна риса народу, прояв його оптимізму і віри в свої сили (Мистецтво, 6, 1964, 25); Поетичний твір буде ідейним тоді, коли в його основі лежить якийсь живий образ, факт, враження, чуття автора (Радянське літературознавство, 5, 1962, 69);
//  Усвідомлення свого ставлення до інших, свого суспільного становища і т. ін. Спочатку так: немов підкова в руках у тебе гнеться бідна, а потім раптом — мова! мова! Чужа — звучить мені, як рідна. Бо то не просто мова, звуки, не словникові холодини — в них чути труд, і піт, і муки, чуття єдиної родини (Павло Тичина, I, 1957, 194); Десь тут має пройти кінний загін червоного козацтва, висланий переслідувати Махна. Одне слово, класове чуття мусить само вам підказати, по кому і як (Олесь Гончар, II, 1959, 238);
//  Здатність відчувати, розуміти що-небудь, чутливість до чого-небудь. Стислість викладу вимагає від письменника особливої уваги до слова, особливого чуття мови. Чуття живої народної мови з усіма багатствами її відтінків ніколи не зраджує Стефаника (Українська література, 9 клас, 1957, 300).
 Естетичне чуття — розуміння прекрасного. Літературний критик повинен мати естетичне чуття і добрий художній смак — це аксіома (Вітчизна, 4, 1963, 125); Художнє чуття — здатність, уміння користуватися художніми засобами, образами при зображенні кого-, чого-небудь. Для розкриття суворої мужності і самовідданості бійців революції письменник вибрав прості слова, ще раз виявивши художнє чуття, зрілість майстра (Мова і стиль «Вершників», 1955, 44); Чуття ліктя — те саме, що Почуття ліктя (див. лікоть). Готовність допомогти товаришеві, чуття ліктя — риси, завжди властиві радянській людині (Радянська Україна, 6.IV 1961, 1).

3. Здатність переживати, палко відгукуватися на життєві події, душевно захоплюватися чим-небудь. [Співець:] Нікчемна в них радість і втіха нікчемна, Усяк з них за себе лиш дбає, І що ж для них туга співецька таємна? Чуття у них в серці немає (Леся Українка, I, 1951, 344); Солдати, друзі бойові, ви все снитесь мені; Про вас думки — куди не йду, чуття найкращі — вам (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 207);
//  Душевність, сердечність, чуйність. Аж ось полегшало життя: Немов прокинулось чуття В душі тюремників моїх Навдивовижу: серцю їх Кайдани, смерть за гич [ніщо] були… (Павло Грабовський, I, 1959, 407); І у зболілому серці — зболілому видом оцеї Нужди, і горя, і сліз, що зветься руським селом, — Теплі, гуманні чуття постають (Іван Франко, XIII, 1954, 307);
//  Хвилювання, душевне піднесення, порив. Безрадність людського життя В нас одбере до краю сили, — І от з душі спливе чуття — В сльозах припасти до могили (Павло Грабовський, I, 1959, 160).
 З чуттям робити що: а) з душевним запалом, гаряче що-небудь робити. — Отче наш... Да будет воля твоя... — молився хтось із притиском, із чуттям (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 345); Вона так щиро і з таким чуттям лаяла Діденка і так картинно плюнула, що я не міг їй не повірити (Юрій Яновський, I, 1954, 62); б) з силою, міцно, дужо. — Всього доброго, — з чуттям стискає руку міцними пальцями. Він знає, що Дмитро поважає його більш, ніж кого з парубків, і дружбу старшого парубка приймає за честь (Михайло Стельмах, II, 1962, 410).

4. Глибоке відчуття потягу до кого-небудь, душевної прихильності; любов. Дружили ми, а пройдуть літа, І, може, стрінемось не ті; Душа, мов пустка неогріта, Перехолоне у чутті (Павло Грабовський, I, 1959, 65); — Не хочу тобі з сього робити ніякої догани, — спокійно мовив Іван, — а тільки остерігаю тебе, що граф — чоловік не гідний твого чуття (Іван Франко, III, 1950, 167); Якби помножити любов усіх людей, ту, що була, що є й що потім буде, то буде ніч. Моя ж любов, як день, не знають ще чуття такого люди (Володимир Сосюра, I, 1957, 235);
//  Своєрідне інстинктивне відчуття, відчування, властиве кому-небудь. «Рибонько!.. серденько!..» — оберталася вона до хрещеника, окриваючи його гарячими поцілунками. То були бурхливі хвилі ще дівоцьких любощів, у котрих уже виразно визначалося чуття матері (Панас Мирний, I, 1949, 367); Чуттям Орися збагнула, що вона заздрить її материнству (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 455); Зося Романовська одразу ж несхибним дівочим чуттям збагнула, що хтось знещастив Христину (Михайло Стельмах, I, 1962, 277).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 390.

Коментарі (0)