Словник української мови

ЧУЖОЗЕ́МНИЙ, а, е. Те саме, що іноземний. Протягом багатьох віків український народ самовіддано боровся проти соціального й національного гноблення, проти чужоземних поневолювачів, за своє возз'єднання (Наука і життя, 9, 1953, 1); Володька відчув теплоту в словах незнайомого громадянина, що говорить з таким виразним чужоземним акцентом (Юрій Яновський, IV, 1959, 79); Засушені квіти, без кольору і запаху, майстерні віяльця з слонової кості і пер чужоземних птахів.. — все те висіло на стінах, як свідки і співучасники далеких забав і ночей (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 451);
//  Прибулий з чужої держави, країни. — Уяви, що довелося б тобі, ..як пані гетьмановій, вітати чужоземних послів. Ти б не знала, ..як частувати їх, як відповідати (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 67); Серед інших об'єктів сатири журналу «Харьковский Демокрит» значне місце займали пихаті й самонадіяні, хоч часто і бездарні, чужоземні гувернери (Матеріали з історії української журналістики, 1959, 31).