ЧВАНЬКОВИ́ТО, розм. Присл. до чваньковитий. Ось на коні чваньковито Шляхтич виїжджає, Він з Пархоменка глузує, Себе вихваляє (Українські народні думи.., 1955, 366); — Ого! візьмемо в руки! Що візьмемо, то візьмемо, й не попустимо віжок! — гукнув Клим чваньковито (Нечуй-Левицький, III, 1956, 351).